Право на частку у майні, набуте спільно членами сім’ї (крім подружжя)

Як приклад, наведемо практичну ситуацію, яка часто складається в житті.

Гр.Петров одружився з гр.Івановою. Молоде подружжя вирішило проживати у будинку батьків Іванової – сім’ї Іванових. Спільно в цьому будинку вони проживали декілька років. Згодом у Петрова з Івановою народилась донька. Вирішили на місці старого будинку сім’ї Іванових збудувати більший будинок, де б помістились дві сім’ї – сім’я Петрова та сім’я Іванових. Документи на новий будинок оформляли на маму Іванової (тещу Петрова).
Пройшли роки, будинок обжили дві сім’ї. У Петрова тепер великий гарний будинок, все у будинку є і подвір’я своє.
Однак, невдовзі Іванова вирішила розлучитись з Петровим, поділити спільно нажите майно. Повідомила Петрова, що ділити будуть меблі, техніку тощо, крім будинку, бо будинок належить її матері, а Петров начебто прийшов «на все готове» ― так би мовити «за зятя».
Земельна ділянка перебуває у праві власності матері Іванової на підставі Державного акту на про власності на земельну ділянку, будинок також перебуває у приватній власності тещі. Виникає питання: яке ж майно має тепер Петров і на яких правах?

Згідно ч.3 ст.355 Цивільного кодексу України право спільної власності виникає з підстав, не заборонених законом.
У законі немає ні вичерпного, ні хоча б приблизного уніфікованого переліку підстав виникнення права спільної власності. З цивільного законодавства випливає, що підставами виникнення права спільної власності є найрізноманітніші юридичні факти: створення або придбання майна спільними зусиллями або за спільні кошти, приватизація житла, перехід майна до кількох спадкоємців, укладення цивільних договорів тощо. Так, у ч.4 ст.368 Цивільного кодексу України встановлено, що майно, набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти членів сім’ї, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором, укладеним у письмовій формі. Тобто режим спільної сумісної власності поширюється на майно, набуте в результаті спільної праці та за спільні кошти членів сім’ї. Така законодавча презумпція діє, якщо інше не встановлено договором між членами сім’ї, укладеним у письмовій формі.

Хто ж такі члени сім’ї?
Відповівдно до сімейного законодавства України сім’ю складають особи, які спільно проживають, пов’язані спільним побутом, мають взаємні права та обов’язки.
Однак, на сьогодні в законодавстві поняття «член сім’ї» застосовується в різних значеннях в залежності від сфери правовідносин. Так, відповідно до ч.2 ст.64 Житлового кодексу УРСР до членів сім’ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім’ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство. Відповідно до п.1.26 ст.1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» членами сім’ї фізичної особи вважаються її чоловік або дружина, прямі родичі (діти або батьки) як фізичної особи, так і її чоловіка або дружини, а також чоловік або дружина будь-якого прямого родича фізичної особи або її чоловіка (дружини). Таким чином, законодавець не встановив вичерпного переліку осіб, які можуть належати до кола членів сім’ї наймача, але визначив критерії, за якими осіб, не пов’язаних шлюбними або родинними стосунками, віднесено до них (п.3 Рішення Конституційного Суду України від 3 червня 1999 року N 5-рп/99).
Крім цього, у ст.3 Сімейного кодексу України передбачені загальні ознаки, за якими повинен визначатись зв’язок між фізичними особами для того, щоб вони вважалися сім’єю, а саме: спільне проживання, пов’язаність спільним побутом, взаємні права та обов’язки.

У Постанові Пленуму Верховного суду України №20 від 22 грудня 1995р. «Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності» роз’яснено, що положення щодо захисту права приватної власності поширюються також і на особу, яка хоч і не є власником, але володіє майном з підстав, передбачених законом чи договором. Оскільки праця є основою створення і примноження власності громадян, розмір частки учасника спільної сумісної власності визначається ступенем його трудової участі, якщо інше не випливає із законодавства України. При відстуності доказів, про те, що участь когось з учасників спільної сумісної власності (крім сумісної власності подружжя) у надбанні майна була більшою або меншою – частки визначаються рівними. Встановлено, що право на майно може бути визнано не лише за громадянами, які є родичами, а й за іншими особами, коли буде встановлено, що вони входили до складу сім’ї та брали трудову участь у його придбанні.

Отже, якщо Петров постійно проживав з Івановими у будинку, давав кошти на будівництво та облаштування будинку, вкладав у будівництво свою працю, являвся членом сім’ї, то він має право на частку у будинку своєї тещі. Для визнання права власності на свою частку Петрову необхідно звернутись у суд. Тільки у разі відмови судом в задоволенні його позову теща за рішенням суду може виселити свого «зятя Петрова» з свого власного будинку.

Якщо Ви потрапили у таку або подібну ситуацію, Ваша теща або свекруха являються власниками житла, в яке Ви за час спільного проживання вклали кошти та працю, іншого житла у Вас немає, а Вас виселяють, вказуючи, що нічого Вашого у цьому майні немає – звертайтесь у суд!

Спеціалісти нашої компанії можуть скласти Вам грамотно позовну заяву до суду та бути Вашим захисником у суді за Вашим бажанням!

Відстоюйте свої права, бо вони Вам належать!